Щавель кучерявий - щавель курчавый
Наименование: Щавель кучерявий - щавель курчавый
Багаторічна трав'яниста рослина родини гречкових. Має веретеновидно потовщений розгалужений корінь. Стебло прямостояче, борозенчасте, до 120 см заввишки. Листки прості, цілокраї, черешкові, чергові; прикореневі та нижні стеблові — видовженоланцетні, 1,5—4 см завширшки, звужені до основи й верхівки, по краю дуже хвилясті. Квітки двостатеві, актиноморфні, з простою чашечковидною зеленою оцвітиною, по 20—30 у густих кільцях, що утворюють довге вузьковолотисте суцвіття. Плід — горішик. Цвіте у червні — липні.
Поширення. Росте по всій території України на луках і узліссях, на полях і в посівах як бур'ян.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують корені щавлю (Radix Rumicis conferti), які заготовляють навесні або восени. Викопані корені обтрушують від землі, звільняють від стебел, миють у холодній воді, прив'ялюють на відкритому повітрі, очищають від гнилих і відмерлих частин, розщеплюють, при необхідності, вподовж і сушать, розстеливши тонким шаром у затінку. Штучне сушіння проводять при температурі 50—60°. Сухих коренів виходить 30—35%. Готову сировину зберігають у сухому приміщенні, яке треба провітрювати. Строк придатності — 3 роки. Аптеками сировина не відпускається.
Хімічний склад. Корені щавлю містять 8—12% дубильних речовин пірокатехінової і пірогалової груп, до 4% похідних антрахінону, у складі яких є хризофанова кислота і емодин, флавоноїд неподин, ефірну олію, кавову кислоту, оксалат кальцію (до 9%), залізо у формі органічних сполук.
Фармакологічні властивості і використання. Біологічна дія щавлю залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблюючий засіб (наслідок настає через 10—12 годин), при малих дозах спостерігається протипоносний ефект. Галенові продукти щавлю мають також кровоспинні, глистогінні, холеретичні та холекінетичні властивості. Основними показаннями до призначення препаратів щавлю є коліти, ентероколіти, геморой, тріщини заднього проходу, глистяна інвазія, гіперполіменорея, кровохаркання, кровоточиві виразки шлунка тощо. Певний терапевтичний ефект спостерігається також при гепатохолециститах, холециститах і холангітах. Експериментально та в умовах клініки доведено ефективність настойки кореня щавлю при лікуванні гипертонічної хвороби. Використовують щавель і як зовнішній засіб (роблять полоскання і спринцювання при запальних захворюваннях ротоглотки, піхви і вульви, при білях).
Лікарські форми і застосування.
Внутрішньо — відвар (5 г, або 2 столові ложки сировини на 200 мл окропу) по третині склянки 2—3 рази на день на 30 хвилин до їди як в'яжучий, закріплюючий, проти глистяний і кровоспинний засіб або по півсклянки на ніч — як проносне;
порошок кореня по 0,25 г 3 рази на день як в'яжучий засіб, або по 0,5—1 г на ніч — як послаблююче;
настойку (готують на міцній горілці у співвідношенні 1:10) по 50—60 крапель 3 рази на день протягом 2—3 тижнів.
Зовнішньо — полоскання відваром (готують, як у попередньому прописі);
1 столову ложку сировини заливають 1 л окропу, кип'ятять 5 хвилин, проціджують і одержаний у такий спосіб настій вживають для одного спринцювання.
