Наименование: Живокіст кавказький - окопник кавказский

Живокіст кавказький (Symphytum caucasicum);окопник кавказский

Багаторічна трав'яниста волоха­то-пухнаста рослина родини шор­стколистих. Стебло розгалужене, 40—60 см заввишки. Листки чер­гові, видовжено яйцевидні; прико­реневі — довгочерешкові; стебло­ві — сидячі, зубчасті. Квітки пра­вильні, двостатеві, у небагато­квіткових завійках; віночок дзвониковидний, голубий. Плід — з 4 горішків. Цвіте у травні — червні.

Поширення. Рослина занесена. Трапляється в Криму, в Києві (парки міста).

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують корені рослини (Radix Symphyti). Збирають їх восени, добре очи­щають від землі, ріжуть на куски 15—20 см і миють. Після вида­лення ушкоджених частин корені розщеплюють уздовж, іще раз споліскують водою і сушать під накриттям на вільному повітрі, на горищі або в сушарці при темпе­ратурі 30—40°. При повільному сушінні корені всередині буріють і стають непридатними до вживан­ня. Сухої сировини виходить 18%. Строк придатності — 3 роки.

Рос­лина неофіцинальна.

Хімічний склад. Коріння живо­косту кавказького містить 0,2—0,8% алкалоїдів (лазіокарпін, циноглосин, алантоїн), дигалову кислоту, дубильні й слизисті ре­човини, аспарагін (1—3%), холін, крохмаль, цукри, ефірну олію, невивчений глікозид та інші речо­вини.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Основними діючими речовинами кореня живокосту кавказького є алантоїн, слизисті й дубильні речовини. Вони зу­мовлюють протизапальний, обво­лікаючий і такий, що стимулює проліферацію клітин, вплив на організм. Є відомості про антипухлинну активність рослини. В минулому офіцинальна вітчиз­няна медицина використовувала живокіст кавказький при шлунко­во-кишкових розладах та як по­м'якшувальний засіб при кашлі. В народній медицині рослину ви­користовують при переломі кіс­ток і пораненнях, виразці гомілки, при запальних процесах у шлунку й кишках, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки, хворобах нирок, туберкульозі ле­гень, кашлі, бронхіті й тривкій діареї, для поліпшення обміну ре­човин, при фурункулах, виразках і абсцесах. Зовнішньо рослину ви­користовують у всіх випадках, ко­ли треба прискорити загоєння: при стоматиті, інфекційних трі­щинах куточків рота, гнійничко­вих висипах (Impetigo contagiosa), запрілості (Intertrigo), тріщинах шкіри (Rhagades), трофічних ви­разках тощо.

Лікарські форми й застосування.

Внутрішньо — відвар коріння (10 г сировини на 200 мл окропу) по де­сертній ложці через кожні 2 години;

настій коріння (2 чайні ложки сиро вини настоюють 8 годин на 300 мл холодної кип'яченої води, одержаний настій зливають, сировину вдруге за­ливають 200 мл окропу, через 10 хви­лин проціджують і змішують обидві порції) по 500 мл за день, ковтками;

настойку коріння (1 частина сировини на 5 частин 40%-ного спирту) по 20—40 крапель 4—5 раз на день;

дві столові ложки суміші коріння живо­косту кавказького, листя м'яти перцевої (по 50 г), коріння солодки голої, валеріана лікарської, трави хвоща польового й листя меліси лікарської (по 25 г) настоюють 1 годину на двох склянках окропу, проціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день при виразці дванадцятипалої кишки;

дві столові ложки суміші коріння живокосту кавказького й цикорію дикого, трави звіро­бою звичайного, хвоща польового, на­гідок лікарських і споришу звичайного, листя подорожника великого (по 40 г) варять у 500 мл води 5 хвилин, про­ціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день при виразці шлунка.

Зовнішньо — настій коріння (10 г си­ровини на 200 мл окропу, варять 10 хви­лин, охолоджують, проціджують) для полоскання, промивання, примочок і спринцювань;

свіжий сік або мазь із коріння (свіжий потовчений корінь змішують з розігрітим свинячим жиром у рівних частинах) для змащування уражених ділянок шкіри.

Щодо отруй­ності рослини існують дві протилежні думки.